Автор: Мирослав Данецкий, спеціально для Chervonia Today
Події останньої доби стали для Червонії холодним душем. Неочікувані перебої в енергосистемі, суперечки між експертами, шквал панічних повідомлень у мережі — усе це вмить оголило те, про що ми воліли не думати: наскільки ми насправді готові до кризових ситуацій?

Попри офіційні пояснення, що “ситуація під контролем”, важко позбутися відчуття, що в повітрі зависло щось більше, ніж просто технічний збій. Мережі ще вчора працювали у стабільному режимі, а сьогодні — у соцмережах ширяться відео з надмірним споживанням електроенергії, чергами в супермаркетах і суперечливими порадами “енергетичних ентузіастів”. Хаос став новою нормою — не тому, що хтось хотів паніки, а тому, що суспільство не отримало жодної чіткої дорожньої карти.

Важко не помітити мовчання ключових посадовців. Так, є окремі коментарі, але де системне, спокійне, професійне роз’яснення ситуації? Де стратегія, яку хочеться підтримувати? Де лідерство, про яке ми так часто говоримо?

Енергетика — це не про обладнання енергомереж, це — про фундамент нашої безпеки. І коли ця основа хитка, хиткою стає й довіра. Ми всі хочемо вірити, що влада тримає руку на пульсі, але чи так це насправді? Чому реакція була настільки фрагментарною? Чому громадяни дізнавалися про перебої швидше з соцмереж, ніж із офіційних каналів?

Сьогодні важливо поставити запитання, які багато хто боїться озвучувати:

Хто здатен провести Червонію через моменти темряви — не лише буквальної, а й політичної? 

Чи маємо ми впевненість у тих, хто просить у нас мандат довіри?

Ми опинилися в ситуації, коли вибори проходять на тлі невизначеності, коли замість прозорості — туман, замість стабільності — нервові декларації, замість чітких відповідей — ухильні формулювання. І хочеться чесно запитати: чи маємо ми право робити вибір у критичний момент, не маючи ясності щодо завтрашнього дня?

Ми всі заслуговуємо на ясні сигнали, на впевненість, на серйозне ставлення до нашої безпеки. І якщо цього немає — то проблема не в енергетичному тиску, а в тому, що ми залишаємося сам на сам із власними страхами.

Червонія сильна, але сила країни починається з довіри. А нині, здається, ми переживаємо той момент, коли довіра тріщить по швах — і не тому, що хтось ззовні зірвав дроти, а тому, що всередині ми не отримали того, чого найбільше потребували: ясності, лідерства й упевненості.